Автор і його герої в повісті А. И. Куприна «Двобій»




Колекція творів: Автор і його герої в повісті А. И. Куприна "Двобій»

Повість А. И. Куприна "Двобій» з'явилася у світло в 1905 році. Вона відразу залучила до себе загальне вни-мание й зробила знаменитим її автора. Дійсно, важко назвати інший добуток, де з такою силою й майстерністю показаний стан армії того часу й вдачі, що панують у ній

Матеріал для "Двобою» дало Куприну саме життя. Письменник учився в кадетському корпусі й у юний-керском училище, потім майже чотири роки прослужив в армійському піхотному полицю. Накопичені впечатле-ния й лягли в основу повести, дозволили письменникові правдиво зобразити картини провінційної армей-ской життя й створити целую галерею портретів офице-рів і солдат

В офіцерів N - ского полку є загальні риси, обус-ловленние подібністю служби, побуту, умов життя. Їхня повсякденність складається із присутності на стройових заняттях і вивчення військових уставів, посе-щения офіцерських зборів, випивок поодинці або в компанії, зв'язків із чужими дружинами, гри вкарти.

Однак кожний з офіцерів відрізняється своеобра-зием, якимись своїми, характерними рисами. От перед нами невибагливий, добродушний поручик Веткин. Він звик ні про що не замислюватися, жити буденним життям. Незважаючи на свою відносну "необразливість», Веткин робить враження легко-уявної й недалекої людини. Ротний командир капітан Зливу - тупий служака, "грубий і важкий осколок колишньої, що відійшов в область переказу, жес-токой дисципліни» - не цікавиться нічим, що ви-ходить за межі роти, будуючи й уставу. Тому не дивно, що в усьому світі в нього лише дві привя-занности: "стройові краси своєї роти й тихе, уеди-ненное щоденне пияцтво по вечорах». Поручик Бек-Агамалов ніяк не може впоратися зі спалахами диких кровожерливих інстинктів; капітан Осадчий прославився своєю жорстокістю. Він оспівує " свире-пую нещадну війну» і вселяє "нелюдський трепет» своїм підлеглим. Продовжують цю галерею портретів меланхоличний і пасивний штабс-капітан Лещенко, "здатний одним своїм видом навести тос-ку»; фат і пустишка Бобетинский, що уявляє рє-бя витонченою великосвітською людиною; "молодий ста-рик», хлищеватий поручик Олизар і багато хто інші. Щиру жалість викликає жебрак вдовий поручик Зегржт, якому не вистачає малюсінької платні, щоб прокормити чотирьох дітей

Рятуючись від нудьги й рутини, офіцери намагаються придумати собі яке-небудь заняття, засіб піти від важкої нісенітниці військової служби. Так, під-полковник Рафальский на прізвисько Брем відводить ду-шу в домашньому звіринці. Серед товаришів він сливет "милим, славним диваком, найдобрішою душею». Але якось раз "найдобріша людина», розлютований тим, що гір-нист через крайню утому невірно виконав його наказ, так ударив його, що солдат разом із кров'ю ви-плюнув на землю вибиті зуби

Щирим військовим по покликанню є капітан Стельковский. Він піклується про своїх солдатів, у нього краща рота в полицю: "Люди в ній були всі, як один в один, ситі, жваві, що дивилися осмислено й сміло в очі всякому начальству... У роті в нього не билися й навіть не лаялися... його рота по чудовому внеш-ньому виду й по виучці не поступилася б будь-який гвардей-ской частини». Під час військового огляду капітан прояв-ляет себе як відмінний командир - спритний, сооб-разючий і ініціативний. Однак поза службою Стельковский не може похвалитися шляхетністю й високими щиросердечними якостями: він спокушає мо-лоденьких селянських дівчин, і це стало для нього своєрідною розвагою

Повість "Двобій» розкриває нелюдськість, щиросердечне спустошення людей в умовах армійського життя, здрібніння й опошлення їх.

Армійському середовищу з її відсталою офіцерською кастою й доводимими до очманіння солдатами противопостав-ляются підпоручик Ромашов і його старший друг офи-цер Назанский. Ці герої персоніфікують гуманистичес-який початок у повести

Ф. Левин відзначає, що багато критиків і історики літератури вважають, що в Ромашові багато автобио-графічних рис Куприна: "Як і сам письменник, Ро-Машов походить із міста Наровчата Пензенської гу-бернии, у нього є тільки матір, батька він не пам'ятає, дитинство його пройшло в Москві, учився він у кадетському корпусі, а потім у військовому училищі. Все це збігається з обставинами життя Куприна».

Для читача Ромашов насамперед чарівний парубок, що залучає своєю шляхетністю й щиросердечною чистотою. Однак саме через цих ка-честв Ромашову важко ужиться в армійському середовищі. Він добрий і простодушний, має яскраве уявлення, дитячою мрійністю. Оточують же його в біль-шинстве своєму занепалі порочні люди, які розучилися мислити. Не дивно, що Ромашов почуває себе чужим і самотнім серед них: "Уже не в перший раз за півтора року своєї офіцерської служ-би випробовував він ця болісна свідомість свого оди-ночества й затерянности серед чужих, недоброжела-тельних або байдужих людей...» Йому не по душі грубі армійські звички, карти, пиятики, вульгарні зв'язки, знущання над солдатами

Особливу симпатію читачів викликає його отзивчи-вость, жаль до чужого нещастя. Так, Ромашов заступається за татарина Шарафутдинова, що поч-ти не розуміє по-російському й ніяк не може уразуметь, чого від нього хоче полковник. Він утримує від саме-убивства солдата Хлебникова, доведеного до розпачу знущаннями й побоями. Ромашов, на відміну від інших офіцерів полку, розуміє, що "сірі Сьорбни-Кови з їх одноманітно-покірними й обессмисленними особами - насправді живі люди, а не механичес-кие величини...»

Людяність підпоручика позначається й багато в чому іншому: в обговоренні офіцерських розправ з "шпаками», у тім, як він ставиться до свого денщика череми-су Гайнану й, між іншим, до його язичеських верова-ниям, у тім, як Ромашов, ризикуючи життям, залишився один перед збожеволілий Бек-Агамаловим і захистив від нього жінку, у тім, як болісно тяготився Ро-Машов вульгарним романом з Раїсою Петерсон, у тім, кінець^-кінець-на-кінець, як чисто й самовіддано полюбив він Алек-Сандру Петрівну

Створюючи образи героїв повести, Куприн проявляє разючу спостережливість в описі побутових подробиць, непомітних, але важливих дріб'язків. Він уміє влучним словом так охарактеризувати людини, що відразу його представляєш. Наприклад, Ромашов име-ет наївну юнацьку звичку думати про себе в тре-тьем особі словами романів, яких він встиг начи-таться. І от перед нами як живий виникає образ парубка, небагато смішного, вразливе-го й невпевненого в собі, що хоче здаватися зна-чительним.

Особливе місце серед героїв "Двобою» займає Назанский. Це найменш життєвий персонаж повести. Очевидно, письменник уводить його для вираження своїх заповітних думок і світоглядних поглядів. Здавалося б, чому їх не можна вкласти у вуста такої прекрасної людини, як Ромашов? Я думаю, що Ку-прин уважав підпоручика занадто молодим і недоста-точно утвореним, щоб стати виразником такої філософії. Разом з тим Назанский вдало доповнює образ Ромашова

У вуста Назанского Куприн вклав нещадну критику армії й офіцерства. "Ні, подумайте ви про нас, нещасних армеутах, про армійську піхоту, про це головне ядро славного й хороброго російського вой-ска. Адже все це заваль, дрантя, покидьків», - говорить Назанский. Я думаю, що щира трагедія цього че-ловека полягає в тім, що він прекрасно розуміє всю мерзенність навколишнього його середовища, але не в силах що-небудь змінити. Більше того, йому не з ким, крім Ро-Машова, поділитися своїми поглядами на життя, пото-му що його ніхто не в змозі зрозуміти: "Вони сміються. ха-ха-ха, це все філософія!.. - Смішно, і дико, і недозволено думати офіцерові армійської піхоти про піднесені матерії. Це філософія, чорт возь-мі, отже -нісенітниця, ледарство й безглузда балаканина».

Тому не дивно, що Назанский почуває себе щасливим і вільним тільки в п'яному вигарі, коли наступає черговий запій. "І от наступає для мене цей час, що вони кличуть таким жорстоким ім'ям, - ділиться він з Ромашовим. - Це час мо-їй волі...волі духу, волі й розуму. Я живу тоді, може бути, дивної, але глибокої, чудесної внутрен-їй життям. Таким повним життям!»

Але, незважаючи ні на що, Назанский володіє огром-ним життєлюбством. Куприн передав йому своє восхище-ние життям, своє преклоніння перед її радістю й красою. "А подивитеся, ні, подивитеся тільки, як прекрасна, як звабливе життя! - викликнув Назанский, широко простираючи навколо себе руки. - Об радість, про божественна краса життя! Герой Ку-прина щиро переконаний у тім, що буде прославляти принадність життя навіть у найстрашніші мінути, навіть якщо він потрапить під поїзд і його внутрішності " смішачи-ются з піском і намотаються на колеса». Це жизнелю-бії, повне відчуття радості й краси були прису-щи й світосприйманню письменника. Настільки ж близькі йому й натхненні слова про любов до жінки, які вимовляє Назанский. На його думку, любов - са-моє прекрасне й дивне почуття, навіть якщо вона не розділена. Василь Нилович говорить про щастя хоч раз у рік випадково побачити улюблену жінку, цілоі-вать сліди її ніг, раз у житті торкнутися її плаття. Він оспівує готовність віддати за неї, "за її каприз, за її чоловіка, за коханця, за її улюблену собачку» і життя, і честь, "і все, що тільки можливо віддати!» Схвильований Ромашов всією душею приймає ці слова, тому що саме так любить він Олександрові Пе-Тровну.

Назанский ділиться з Ромашовим і іншими мислячи-мі - про майбутнє, про "нових, сміливих і гордих» людей, про свій ідеал. Назанский відкидає євангельське на-ставление "люби ближнього, як самого себе». Він ут-верждает, що на зміну любові до людства йде але-вая віра: "Зате любов до себе, до свого прекрасного ті-лу, до свого всесильного розуму, до нескінченного багатства своїх почуттів... Ви -цар миру, його гордість і прикраса... Робіть, що хочете. Беріть усе, що вам подобається. Не страшитеся нікого у всьому всесвіті, по-тому що над вами нікого немає й ніхто не дорівнює вам. На^-стане час і велика віра у своє "я» осінить, як ог-ненние мови святого духу, голови всіх людей, і тоді вже не буде ні рабів, ні панів, ні калік, ні жалості, ні пороків, ні злості, ні заздрості. Тоді люди ста-нут богами».

На мою думку, у такій позиції персонажа чув-ствуется вплив теорії надлюдини, сильної лич-ности в дусі філософії Ницше. Ця теорія була дуже популярна на початку XX століття. Очевидно, не уник цього захоплення й А. И. Куприн.

Хоча Ромашов захоплено слухає одкровення Назанского й навіть хоче назвати співрозмовника вчите-лем, йому чужо ницшеанское презирство до слабкого. До-статочно згадати, як дбайливо він ставиться до Хліб-Никову, як добрий до Гайнану. Незважаючи на розум і блиск Назанского, я знаходжу Ромашова набагато більше благо-рідним, по-людськи більше привабливим. Очевидно, образом підпоручика Куприн хотів під-черкнути думка про те, що чесний і чималий че-ловек завжди вище, завжди залишається переможцем у духовному плані



Как получить сочинение? Жми и сохраняй. И у вас уже есть готовое домашнее задание.