Епічний характер Платона Каратаева в романі «Війна й мир»

У плані філософському толстовська опора на Каратаева містить у собі внутрішнє протиріччя. Усяким спробам розумного пристрою життя творець «Війни й миру» протиставляє стихійну «ройову» силу, втілену в Каратаеве. Але є й інше, безумовно вірне. Спостерігаючи Каратаева й всю обстановку полону, Пьер розуміє, що живаючи життя миру вище всяких міркувань і що «щастя в ньому самому», тобто в самій людині, у його праві жити, paдоваться сонцю, світлу, спілкуванню з іншими людьми. Писали й про те, що Каратаев - не змінюється, застиглий. Він не застиглий, а «круглий». Епітет «круглий» безліч разів повторюється в главах про Каратаеве й визначає його сутність. Він - крапелька, кругла крапелька кулі, що персоніфікує все людство, всіх людей. Зникнення крапельки в цій кулі не страшно - інші однаково зіллються. Може здатися, що народне світовідчування представлялося Толстому незмінним у його епічному змісті й що люди з народу дані поза їхнім щиросердечним розвитком. У дійсності це не так.

У характерів епічних, таких, як Кутузов або Каратаев, здатність до зміни просто інакше втілюється. Вона виглядає як природне уменье завжди відповідати стихійному ходу історичних подій, розвиватися паралельно ходу всього життя. Те, що шукаючим героям Толстого дається ціною щиросердечної боротьби, моральних шукань і страждань, людям епічного складу властиво споконвічно. Саме тому вони й виявляються здатними «творити історію».

Нарешті, потрібно відзначити ще одну, найважливішу форму втілення «думки народної» - в історико-філософських відступах роману. Для Толстого головне питання в історії: «Яка сила рухає народами?» В історичному розвитку він прагне знайти «поняття сили, рівної всьому руху народів». Філософія війни в Толстого, при всій абстрагованості деяких його сентенцій на цю тему, сильна тому, що вістрям своїм спрямована проти ліберально-буржуазних військових письменників, для яких весь інтерес зводився до оповідання про прекрасні почуття й слова різних генералів, а «питання про тих 50000, які залишилися по госпіталях і могилам», зовсім не підлягав вивченню. Його філософія історії, при всій суперечливості, сильна тим, що більші історичні події він розглядає як результат руху мас, а не діяння різних царів, полководців і міністрів, тобто правлячих верхів. І в такому підході до загальних питань історичного буття видна все та ж думка народна

У загальній концепції роману мир заперечує війну, тому що зміст і потреба миру - праця й щастя, вільне, природне й тому радісний прояв особистості, а зміст і потреба війни- роз'єднання людей, руйнування, смерть і горе. Товстої неодноразово заявляв в «Війні й світі» свою позицію відкрито, полемічно. Він намагався показати присутність вищої духовної сили й у долі людини, і в долі народу - у повній відповідності із традиційними релігійними поглядами. Однак реальне, життєве мотивування фактів у його добутку настільки повний, причинно-наслідкова обумовленість подій розкрита настільки вичерпним образом, що жодна деталь у зображуваних явищах не обумовлені суб'єктивною ідеєю автора. От чому, аналізуючи характери й епізоди «Війни й миру» як відбиття дійсності, до суб'єктивних ідей автора прибігати не доводиться. Особисті погляди й настрої Толстого ніколи не спотворювали в «Війні й світі» художнього зображення

У переслідуванні істини він був дорівнює нещадний і до своїх супротивників і до себе самому. І необхідність історичних подій, ускладнена в його поданні думками про «промисел», і характер Каратаева з його патріархально-релігійним акцентом, і передсмертні-міркування князя Андрія, у яких релігійна ідеологія тріумфує над скептицизмом, мотивовані об'єктивно, незалежно від особистих поглядів і симпатій автора. У необхідності подій 1812 року Толстой розкриває неідею фатуму, а строгу закономірність історичного процесу, ще не відому людям, але підлягаючому вивченню

У характері Каратаева Толстой розкриває тип «більшої: частини селянства», що «плакала й молилася, резонерствувала й мріяла»; у міркуваннях князя Андрія - погляди, які були дійсно властиві людям першої чверті XIX століття - Жуковському й Батюшкову, Кюхельбекеру й Рилєєву, Федору Глинці й Батенькову. У Товстому-Письменнику йшло постійне єдиноборство людини й художника

Гострий конфлікт між цими двома планами свідомості - особистим і. творчим - конфлікт, відзначений ще Пушкіним, у Толстого позначався не в гострому розриві між повсякденною, життєвим і сферою мистецтва, як у поетів попереднього покоління, а проникав у сферу самої творчості; у саму письменницьку роботу Толстої йшов з важким вантажем особистих настроїв і поглядів і в тривалому процесі творчої роботи скидав із себе пута повсякденних думок, викреслював цілі епізоди, полемічні відступи, у яких суб'єктивно- життєве не поставлено на місце й образ не прожарений, де залишилося випадкове, де зображення не підкоряється художній правді, не обумовлено самою дійсністю. Тому окремі елементи життєвого світогляду, як би вони не пробивалися на поверхню оповідання, самі по собі ніколи не служать в «Війні й світі» основою художнього зображення

У творі Толстого й вся композиція в цілому, і кожний її елемент, кожний образ будуються на реальній дійсності, що є. для Товстого-Художника вищим критерієм творчості. Висновок. Образ Платона Каратаева являє собою одне з найбільших художніх досягнень Толстого, одне з «чудес» його мистецтва. Разюча в цьому образі надзвичайна художня виразність, визначеність у передачі теми, суть якої саме в «невизначеності», «аморфності», «безындивидуальности».

Здавалося б, іде один нескінченний ланцюг узагальнених визначень, «генералізацій»; ці «генералізації» спаяні з «мелочностями», які повинні передати «кругле», «загальне», що заперечує визначеність; образ же з'являється гранично точним, виразним, певним. Секрет цього художнього «чуда», очевидно, -у міцної органічної включенности цієї «невизначеності» як художньої теми в ланцюг персонажів, з "всією толстовською силою визначеності, точності що виражають - кожний порізно - індивідуально неповторне вчеловеке.

Каратаев виникає у вибудуваної вужі ланцюга художніх осіб, живе як би на перехресті різних доль, висвітлюючи їх по- своєму й сам здобуваючи від них виняткову силу виразності й своєрідної визначеності, яскравості. Список літератури

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы