Новела И. Франко «Сойкино крило»

Новела «Сойкино крило» належить до пізньої прози И. Франко. У добутку представлений підзаголовок «Із записок відлюдька». Проблематика цієї новели має екзистенціальний характер, тому що автор піднімає не просто проблему нещасної любові або невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Фома стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за добутками культури. Він трагічно смакує свою самітність, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яку ніхто не догадується

У кабінеті «відлюдька» «зі стін дивляться артистично виконані портрети більших майстрів у штуці життя: Ґете, Емерсона, Рескина». Життєвим кредо Фоми стає «Жити для себе самого, із самим собою, самому в собі!» Ця начебто втеча від самого себе, створення ілюзорного миру, пестування власної ззовні спокійного самотнього життя, але життя без мети й, потрібно думати, без майбутнього. Така позиція героя є свідомої, але це самообман. Невипадково в новелі зображене передноворічний час, що виступає як символ змін. Властиво, через кілька годин Фома хоче остаточно позбутися своїх спогадів, що однаково бентежать душу, хоча й намагається він організувати своє життя за принципом «артиста життя» (по філософії епикура, «Мудрий є артистом життя», тобто мир, з якого вилучені страждання, є атараксією - щиросердечним спокоєм, якого може досягти мудрець). Так само тікає від себе й Манюня, від своєї теперішньої любові, з тихого лісу у вир життя злочинницького миру. Тікає, тому що, на її думку, не вірить у її любов Мессіна, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоча, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів

Новела є своєрідним зразком «тексту в тексті»: це «записки відлюдька», у яких поміщене лист-сповідь Марії до Фоми. Властиво, цей лист надає оповіданню ще більша психологічна напруга, тому що спонукує адресата до діалогу. Цей діалог є нібито розмовою двох змучених душ. Спогаду Манюни дражнять Фому, спочатку він намагається протестувати, залишатися вірним своєї нової філософії, не бажаючи ворушити події трирічної давнини: «Говори собі, пиши собі, що хочеш! Я тепер дивлюся на все оком естетика, розпізнаю кожний момент фальшивої гри. І де ти будеш сміятися, я незворушно знизаю плечима». Але це дратівливо-трагічне, ненависне « чиРозумієш мене? Це я була?» змушує його читати далі й далі.

И той, кого колись за годину поцілунками й пещеннями Манюня тричі перехрестила - з Фоми в Томассо, потім у Томассино й, зрештою, у Массино, що вважав несправедливої втечу улюбленої, котрий замкнув душу й серце, починає заново переживати своє життя

З далекого Порт-Артура, начебто з того миру, звучить голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, у мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пещення, всі прояви мого розбудженого молодого почуття з пасивністю сибарита - нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи через перешкоду свого спокою, свого егоїзму. І я відчула це».

Манюня вкладає в лист сойкино крило, а друге залишає в себе. Це летить одна половина її душі, а або прилетить друга, залежить від Массино. Однак крізь панцир показової, лелеямой цілих три роки байдужості Массино не хоче пускати почуттів, тому що «правдивого почуття в тім ні, от що». Але відбувається саме й «містика», у яку так не хотів вірити Фома: він згадує всі й, уже не в силах зупинитися, проговорює: «Нехай у цю новорічну годину хоча б дух твій переллється через мій будинок і торкне мене своїм крилом!» Герой усвідомить своє слимакове, паперове й негідне існування

Украй схвильований, Массино зрештою довідається, що прийшла й та, котру він чекав, заради якої здатний прокинутися й стряхнути із себе пута, і рвонутися до нового життя, которя є теперішньої, наповненим і щастям, і стражданням

Проблема співіснування двох людей здобуває глобальний характер проблеми людського буття взагалі. У вуста Массино И. Франко вкладає незаперечну істину: «Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш - мучишся, а без нього ще гірше! Жорстоке, безвихідне завдання!»

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы