Подвиг героя в поезії Байрона

Поети-Романтики мали унікальну здатність виражати у своїх добутках власне «я», відстоюючи волю самовираження. Вони дотримувалися девізу: «Поет - це поезія, поезія - правда». У своїй творчості, у своїх героях поети-романтики відображали самих себе, свої прагнення, свої почуття, своє світовідчування - свою власну долю. Найбільше яскраво ця риса втілилася в добутках англійського поета Дж. Г. Байрона. Байрон вів дуже активне життя й до того ж мав виняткову здатність мислити історично. « Дій-Дій», - говорив він, відчуваючи себе людиною переломної епохи й шкодуючи, що народився занадто пізно, щоб взяти участь у революційних подіях кінця XVIII століття. Він гаряче співчував нещастям англійських робітників і ремісників, приречених на безробіття й убогість. Волелюбним, наповненим протестом добутку й герої-заколотники, що ворогують із суспільством і переступають всі його закони, зміцнили за Байроном славу поета-бунтаря

Будучи змушеним вигнанцем своєї батьківщини, поет гостро відчував свою самітність. Саме це почуття звучить у його поемах «Паломництво Чайльд-Гарольда», «Шильонский в'язень» і багатьох інших. Однак розпач і туга постійно переборювалися стоїчною мужністю Байрона. Так само, як сам автор, його герої сміло йдуть назустріч смерті, кидають виклик ворожим силам землі й піднебіння. Їхній гордий дух, спрагу волі не здатні зломити ніякі перешкоди. Так, старець, укладений в окови, зруйнований в'язницею, не здається своїй долі й до останнього прагне підтримати своїх товаришів

Дихаючи заботою однієї,

Щоб їм не дати впасти душею

Поет передчував невідворотність історичних змін, прийдешніх потрясінь і переворотів. Його щиросердечний стан виражався й в образах, які він обирав для зображення історичних подій: бурхливий океан, грозові розряди, пориви урагану. У його поемі «Паломництво Чайльд-Гарольда» Французька революція уподібнена всепоглинаючій пожежі

И мир таким запалахкотав вогнем,

Що королівства, валячи, гинули внем.

Байрон навіть свої добутки порівнював із прославленими, великими битвами:

Моєї Москвою буде «Дон Жуан»,

Як Лейпцигом, мабуть, був «Фальеро»,

А «Каїн» - це просто Мон-Сен-Жан...

Через всю творчість поета проходить елемент ототожнення себе й своїх героїв; поетичного слова й грози, блискавки, бури; своїх думок і караючого меча. Його персонажі такі ж бунтарі, що жадають активної діяльності, яскравий життя, як і сам автор. Вони завжди кличуть до бою. Особисті настрої й почуття поета тісно переплітаються з почуттями його героїв, а їхньої долі відбивають не тільки долю автора, але й долю всього народу. Образи, створені Байроном, неймовірно близькі йому, вони немов є втіленням його другого «я». Так, і в'язень Шильона, і Чайльд-Гарольд у своїй самітності, на тлі бурхливих хвиль, персоніфікують ідею Людини, високого й могутнього людського духу. У відчуженості Гарольда від світської суєти й корисливих розрахунків, у його добровільному вигнанні відчувається характер самого автора. Можна сміло затверджувати, що теперішній герой добутку не Гарольд, а саме Байрон. Його образ з'являється перед нами як образ шукача, чуйного до всього навколишнього, до всіх протиріч і несправедливості. Поет проникає в щиросердечний мир своїх героїв, показуючи почуття й страсті, що визначають їхні характери й долі. А скитания Чайльд-Гарольда повторюють маршрути самого автора. Байрон описує країни, у яких побував, що живуть там людей, їхні вдачі, звичаї - усе, що зустрів на своєму шляху. І відразу виступає зі сміливою критикою політичних подій і претензій правителів. Він відбиває трагічне положення іспанського народу й у той же час захоплюється мужністю патріотів-партизанів, їхньою готовністю йти на жертви: « Народ-Невільник устав за вільність у бій». При цьому відвазі народу поет протиставляє боягузтво правлячих класів

Байрон із тривогою дивився на майбутнє Європи, відданої у владу Священного Сполучника. Земля вдобрена кров'ю вбитих,

Але мир на найстрашнішому з полів

З перемогою одержав лише нових королів

Поет не страшився у своїй оцінці протистояти думці суспільства, що славило перемогу, не розуміючи реального положення справ. Він бачив лише заміну одного тирана іншим і рішуче заявляв про це. Такі настрої й забезпечили поетові долю вигнанця, долю знедоленого, такого ж, як і герої його добутків. Але він знову й знову продовжував кликати людей на боротьбу. Він відмовлявся визнавати поразку людини перед жорстокою долею, призивав до опору, до дії. У цьому весь Байрон, весь його великий дух - «дух заперечення, гордості й презирства». До кінця своїх днів він був нерозривно пов'язаний з поезією, а його творчість - з постійною боротьбою

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы