Про життя повітового чиновництва й помісного дворянства в комедії «Ревізор» і в поемі «Мертві душі»

У комедії «Ревізор» і в поемі «Мертві душі» Гоголь звернувся до важливих соціальних тем. У них мова йде про життя цілих станів повітового чиновництва, помісного дворянства. У поле зору автора «вся Русь». Місця, де відбуваються події, узагальнені й типізовані: ніяк не визначаються географічно ні містечко, де діє «Ревізор» («звідси хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш»), ні губернське місто N, куди приїхав Чичиков. Зміст і вся спрямованість комедії Гоголя змушують визнати головною діючою особою «Ревізора» всю групу чиновників з городничим на чолі.)Сюжет комедії «Ревізор» простий. Сам Гоголь сказав: «В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я знав... і за одним разом посміятися над всім». У комедії зображується обивательське існування чиновників повітового міста, хабарників, казнокрадів, кар'єристів і ледарів

Городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановский виверткий, недурний, грубий, що вислужився довгою важкою службою, що звикла вистачати все, що пливе в руки, тобто хабарник і хапуга, у мінуту злісної відвертості що зізнався, що жоден купець, жоден підрядник не міг його провести, що сам він шахрай над шахраями, обманював пройдисвітів і шахраїв, «таких, що все світло готове обікрасти, піддягав на уду», що трьох губернаторів він обдурив, коли ж він повірив, що став «птахом високого польоту» і може, мабуть, «влізти в генерали», те вже відверто мріє про генеральську червону стрічку через плече й про те, як буде ласувати в Петербурзі ряпушкою й корюшкою

Не менш виразні у своїй вульгарності й інших чиновниках. Суддя Ляпкин-Тяпкин, що хоч і покликаний служити правосуддю, не заглядає в судові справи. Він аматор псового полювання, що бере хабара борзими щенятами. Він уважається в місті «вільнодумцем», тому що прочитав 56 книг

Піклувальник богоугодних закладів Земляника, послужливий і метушливий проноза, донощик і шахрай, міркує в такий спосіб: «Людина простій, якщо вмре, то й так умре, якщо видужає, то й так видужає». І в лікарнях, якими він керує, ліків не використовують, хворі в них схожі на ковалів. При такому Земляниці можливий німець-лікар, нічого не розумів по-російському, але справно морив людей. Але той же Земляника дає Хлестакову в богоугодному закладі блискучий сніданок, от (...) і застосування сумам, що йдуть на ліки

Доглядач училища Хлопов, що живе у вічному страху від усяких доган, нічого не розуміє в педагогічній справі й вічно скаржиться на тяготу «служити по навчальній частині».Простодушно наївний поштмейстер Шпекин займається в себе на пошті ученейшим читанням листів, що розкриваються, щоб довідатися, що є нового у світлі. Всі чиновники є найближчими помічниками городничего. Не випадково в першій же дії Антон Антонович говорить: «Ну, тут всі свої». На нижньому ж щаблі адміністративних сходів діють поліцейські: Свистунів, що краде срібні ложки й не по чині берущий хабара. Держиморда, що дає волю своїм кулакам і для порядку «усім ставящий ліхтарі під оком і правому й неправому».І раптом все це болото стривожилося звісткою про приїзд ревізора. Управління міста (батьки міста) зі страху приймає за ревізора дрібного петербурзького чиновника «бурульку» Хлестакова, що остановились проїздом у міському готелі. Безсоромний хвалько Хлестаков звикає до ролі й своею балаканиною наводить на чиновників страх

Він бере «у борг» від городничего й обіцяє купцям усунути його від посади, освідчуватися в коханні дружині городничего й робить речення його дочки. Хлестаков герой нового часу, «столична штучка», представник канцелярських сфер. За словами самого Гоголя, Хлестаков «один з тих людей, яких у канцеляріях називають пустейшими». Папенька відправив його на службу в надії на «фортуну». Хлестаков полонений столичним життям і «зриває квіти задоволення» де і як може це його життєве правило. «Хлестаков, говорить Гоголь, зовсім не надуває, він сам позабуває, що бреше. Він бере не хабара в чиновників, а в борг у гарних людей». Їдучи після гарного прийому, він не думає, що зробив що-небудь нечесне. З ним просто трапився забавний випадок

В образах чиновників міста розкриті зовсім конкретні соціальні каліцтва, життя провінційного містечка сприймається як широка картина життя поліцейсько-бюрократичної монархії Миколи I. Сміхом стратить своїх героїв Гоголь. Не даром викритий у своїх витівках городничий звертається до усім зі словами: «Чому смієтеся? Над собою смієтеся!» Хижацьке паразитичне існування царських чиновників, бюрократів і тунеядцев, їхні мерзенні вчинки осміюються й викриваються в комедії як прояв антинародного початку. Провінційне чиновницьке суспільство, погрязшее в хабарництві, хабарництві, персоніфікує паразитизм самодержавного ладу. Недарма, подивившись комедію, Микола I сказав, що йому потрапило більше всіх. Життєво правдива комедія наробила багато шуму: реакційні кола злобливо обвинувачували автора в наклепі на чиновників і вимагали заборони п'єси. Гоголь же писав: «Найменшу ознаку істини й проти тебе повстає не одна людина, а цілі стани».

У поемі «Мертві душі», присвяченої помісному дворянству, також зображене чиновництво. Воно підвищилося в ранзі з повітового стало губернським. Образи чиновників дані загальним великим планом

Губернатор «світський» людина, люб'язн і чарівний був не товстий і не тонкий, мав на шиї Ганну, і говорили навіть, що він представлений до зірки, втім, був великий добряга й навіть «сам вишивав іноді по тюлі». Це важлива посадова особа, перше в губернії.У поемі виведений і представник вищого петербурзького світла (в «Повісті про капітана Копейкине»). Це генерал-аншеф, що пропонує пораненому офіцерові, що відстояв Росію у Вітчизняній війні 1812 року, інвалідові без руки й без ноги, чекати відповіді на прохання. Коли ж нещасний каліка рішуче зажадав хоч якої-небудь допомоги, бездушний чиновник наказав вислати його зі столиці

Поліцеймейстер, «батько й благодійник міста», повинен строго й неухильно стежити за тим, як виконуються закони, віддавати в руки правосуддя тих, хто порушує їх, але, навідуючись у гостиний двір, він почуває себе тут, як у власній коморі. «Хоч він і візьме, говорять купці, але зате вуж ніяк тебе не видасть». Інакше кажучи, за хабар сховає злочин. Цим він придбав любов і «доконані народності». Гоголь так веде оповідання, що слово «народності» набуває протилежного сенсу: учинки, дії представника влади злочинні, антинародні

От гостряк і «філософ поштмейстер, що так невдало припустив, що Чичиков це капітан Копейкин. От переляканий прокурор, що боїться своєї дружини. Оформлення купчої міцності типовий епізод з повсякденної діяльності чиновників. У момент оформлення купчої міцності ми зустрічаємося з тонким чиновником Іваном Антоновичем «кувшинное рило. Автор міркує про здатність чиновників перетворюватися те в орла, то в муху. За своїм столом Іван Антонович орел, а в кабінеті начальника муха. Це хабарник, бюрократ, спритний стряпчий усяких незаконних справ. Навіть Чичиков дав йому хабар, хоча й був другом його начальника

Порожнеча й неробство губернського суспільства показані в розмові просто приємної дами з дамою, приємної в усіх відносинах

Чиновники міста зв'язані круговою порукою в хабарництві, грабежі, обмані. Догідництво перед значними чинами позбавило їхньої можливості розпізнати в Чичикове шахрая. Вони не змогли довідатися: «той чи він людина, якого можна затримати й схопити як неблагонаміреного, або ж він така людина, що може сам схопити й затримати їх усіх як неблагонамірених». Громадянський обов'язок, суспільні інтереси цим чиновникам далекі. На балі в губернатора показані молоді й літні чиновники, які носилися купами по паркеті, як носяться мухи на білому сяючому рафінаді в пору жаркого липневого літа. Хабара, злодійство, чиношанування, кругова порука все це не випадкові явища. Гоголь говорить, що чиновники жорстокі й нелюдські. Сатирично зображуючи провінційних чиновників, автор завдає удару по бюрократичному апарату всього самодержавно-кріпосницької держави й дає зрозуміти, що ці «охоронці порядку й законності» такі ж мертві душі, як і поміщики. За словами Герцена, «з реготом на вустах він (Гоголь) без жалості проникає в самі таємні складки нечистої, злісної чиновницької душі. Комедія Гоголя «Ревізор», його поема «Мертві душі» являють собою жахливу сповідь сучасної Росії».

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы