Шлях Раскольникова від жалю знедоленим до ідеї «крові по совісті»

Розкольників Перебував у такому положенні, при якому всі кращі сили людини повертаються проти нього самого й утягують його в безнадійну боротьбу із суспільством. Самі святі почуття й самі чисті прагнення, які звичайно підтримують, підбадьорюють і облагороджують людини, коли людин втрачає можливості доставляти їм правильне задоволення. Д. Писарєв. Роман “Злочин і покарання” був написаний Ф. М. Достоєвським в 70-е роки XIX століття. У цей час письменник міркує про моральні наслідки повсюдного зубожіння, росту злочинності й народного пияцтва, викликаного реформою 1961 року й наступним розгулом капіталістичного хижацтва

Достоєвський сприймає свою епоху не просто як хаос, ламання, нестійкість і перехідність. Він бачить у цьому катастрофу, що наближається. І тому письменник уважає, що не випадково ця епоха породила таких людей, як Розкольників. Достоєвський у своєму романі зображує зіткнення теорії з логікою життя. Головна думка роману розкривається як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвим процесом, що відкидає цю теорію. Як же йшов головний герой роману до цієї теорії?

Герой Достоєвського затверджує своє право пролити кров “по совісті”, тобто виходячи зі свого особистого переконання. Письменник показує, що це ще більш страшно, ніж “офіційний дозвіл кров поливати”, тому що відкриває широку дорогу для повної сваволі. Розкольників хоче допомогти людям, але в той же час і довідатися, чи здатний він бути людиною, що може керувати долями людей. “Тварина я тремтяча або право маю?” Поруч із любов'ю до людей у ньому живе страшна гординя -- бажання взяти на себе рішення участи всіх людей. Розкольників не здатний був примиритися з дійсністю, з її неправдами і її несправедливостями

Позитивне відношення до миру, такому, як він є, - підлість, думає Розкольників. Він намірився поставити себе проти миру, щоб усунути несправедливий порядок або загинути разом з висадженим миром, тільки б не сидіти сложа руки. Розкольників рухається не разом з миром, а проти миру. Він не тільки вступає в конфлікт із ним, він його рішуче не приймає. Неприйняття миру вело Раскольникова до злочину його законів, до злочину як такому

Розкольників ділить людей на негідників і не негідників, а практику їх - на підлу й не підлу. Його хвилюють розходження бідності й багатства, щастя й нещастя, частки й знедоленості. Він перестав боятися яких би те не було перешкод і стискувати себе якими б те не було нормами - аби тільки не примиритися з “мерзенної”, з несправедливою дійсністю, аби тільки не пройти по мирі “негідником”. Розкольників уже давно виношував у голові свою жахливу ідею й свій жахливий задум, але все це до пори до часу залишалося похмурою фантазією, не більше того. Він уже зустрівся з Мармеладовим, уже серце його простромили крики принижених і ображених, а він ще нічого не вирішив. Але от прийшов лист від матері. Він залишився наодинці з ним, він прочитав наївну й жорстоку по правді своєї сповідь, і вона поставила його на фатальну рису: або упокоритися перед долею своїх рідних і перед законом, що царює у світі, або спробувати щось зробити для порятунку своїх близьких і тим самим повстати проти царюючої у світі закономірності

“Не хочу я вашої жертви, Дунечка, не хочу, мамаша! Не бувати тому, поки я живий, не бувати, не бувати!” Давня туга, давні думи, що терзали його, сконцентрувалися в одному пункті. Те, що місяць тому назад і навіть ще вчора було тільки “мрією”, теоретичним припущенням, стало у дверях і вимагало під погрозою загибелі найближчих людей, негайного дозволу, негайної дії. Розкольників просто так нікого б не вбив, навіть у випадку самозахисту

А от за матір, за честь сестри, охороняючи дитини, за ідею готовий убити - і вбив. Напередодні злочину Раскольникова звучить фраза, підслухана їм у трактирі: “Убий її й візьми її гроші, - для того, щоб з їхньою допомогою присвятити потім себе на служіння всьому людству й спільній справі”. Розкольників вирішує “відразу” вчинити злочин, щоб себе перевірити й у той же час, щоб уже “почати”. Він задумав убити бабу-процентщицу - злу, що безсоромно грабує людей, - і як би “помститися” їй за знедолених. Разом з тим, він збирався за допомогою старухиних грошей допомогти бідн і нещасним, зм'якшити життя матері й сестрі, створити собі незалежне положення, щоб потім використовувати його для “щастя всього людства”.

Страшний сон сниться Раскольникову ще перед “справою”, сон, у якому мучать маленьку, худу селянську клячонку, - символічний сон, що увібрав у себе всієї його думи про зло й несправедливість у світі. Такі сни не сняться людям, що втратили всяку совість і примирилася з віковічною й загальною неправдою світового порядку. Розкольників зважився прокласти шлях у майбутнє не разом з важко й порівняно що повільно видозмінювалася передовою суспільною думкою, а поодинці й сплеча. Зважившись на вбивство, Розкольників повинен був відмовитися від демократичних соціально-утопічних мріянь, з особою силою спалахували в його свідомості, коли він стояв і думав на березі Неви. Та й саме рішення вбити могло виникнути тільки тоді, коли він визнав своїх колишніх товаришів неспроможними перед світовим злом, коли він дійшов висновку, що шлях утопії - це в підсумку шлях капітуляції перед відкидається действительностью, що. “Теорія” для Раскольникова, як і для Базарова в романі “Батьки й діти” И. З.

Тургенєва, стає джерелом трагедії. В ім'я людей Розкольників змушує себе переступити закони людяності - убити. Але він не може перенести моральної ваги свого вчинку. Страшні борошна совісті - його покарання

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы