Символічні образи в оповіданні А. И. Куприна «Гранатовий браслет»

Письменник Олександр Іванович Куприн був людиною дивної долі. Натура сильного, кипуча, душу широка, добра. Куприну була властива величезна спрага життя, прагнення всі знати, усе вміти, усе випробувати самому. Величезна любов до Росії, що він проніс через все своє життя, робить йому честь і як людині, і як письменникові. Багато чого пізнав він у житті й зумів свої життєві досвіди змусити служити своїй творчості
Автор чудових повістей Куприн був визнаним майстром короткого оповідання. У них дана широка, різноманітна картина російського життя кінця XIX - початку XX століття. Великий жизнелюбец, він вірив, що життя стане краще, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі
Мрія про щастя, про прекрасну любов - ці теми вічні у творчості письменників, поетів, художників, композиторів. Не обійшов їх і Куприн. Із властивим йому високим художнім смаком, тонким розумінням психології своїх героїв, він писав про любов. Мабуть, самою поетичною річчю Куприна став «Гранатовий браслет» - прекрасне оповідання про нерозділену велику любов, любов, «яка повторюється тільки один раз у тисячу років».
У цьому оповіданні Куприн створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які втілюють у собі весь ідейний зміст оповідання. «У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря» - початок оповідання можна назвати першим символом. Опис похмурої, сирої, поганої погоди, а потім її раптова зміна в кращу сторону, має величезне значення. Якщо під «молодиком» розуміти головну героїню оповідання Віру Миколаївну Шеину, дружину проводиря дворянства, а під погодою - все її життя, то виходить сіра, але цілком реальна картина
«Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі, безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні». Ця зміна і є та сама піднесена й фатальна любов, про яку мова йде врассказе.
Наступним символом варто назвати княгиню Віру Миколаївну. Куприн описує її як незалежну, царствено-спокійну, холодну красуню. Віра Миколаївна, шляхетна, дивна жінка, символізує людини, гідного теперішньої, «святої» любові
Чималу роль відводить Куприн «гладкому, високому, срібному старцеві» - генералові Аносову. Саме йому має бути завдання змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого незнайомця більш серйозно. Міркування генерала про любов сприяють тому, що його внучка змогла з різних сторін подивитися на своє власне життя з Василем Львовичем. Генералові належать пророчі слова про те, що, може бути, її життєвий шлях перетнула така любов, про яку марять жінки й на яку більше не здатні чоловіки. Генерал Аносов символізує мудре старше покоління. Автором йому довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все своє життя сам Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні
Причиною швидкої розв'язки любовної історії, що тривала більше восьми років, став подарунок на день народження Вірі Миколаївні. У ролі подарунка виступив новий символ тої самої любові, у яку вірив генерал Аносов і про яку мріє кожна жінка, - гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила його «покійна матінка», крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті
І Віра Миколаївна справді зненацька пророкує, що ця людина вб'є себе. Куприн порівнює п'ять каменів браслета з «п'ятьома червоними, кривавими вогнями», а княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: «Точно кров!» Любов, що символізує браслет, не підкоряється ніяким земним законам і правилам. Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства: Жовтків - усього лише дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна - княгиня. Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше любить її, усвідомлюючи тільки в тім, що ніщо, навіть смерть, не зможе погасити його прекрасне почуття: «Ваш до смерті й після смерті покірний слуга».
На жаль, щире значення браслета-символу Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно. Її долає занепокоєння. «Всієї її думки були неминуче прикуті до тої невідомої людини, який вона ніколи не бачила й навряд чи побачить». Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням: що це було: любов або божевілля?
Останній лист Желткова ставить усе на свої місця. Він любить. Любить безнадійно, жагуче і йде у своїй любові до кінця. Він приймає своє почуття як Божий дарунок, як велике щастя. І він не проклинає долю, а йде з життя, іде з великою любов'ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: «Так святиться ім'я Твоє!». И залишається їй тільки символ цієї прекрасної любові прекрасної людини - гранатовий браслет...

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы