Теннессі Уильямс, американський письменник

Уильямс народився в типовій південній сім'ї в штаті Міссісіпі. Його батько походив із древнього роду південних аристократів, серед його предків були навіть два губернатори колоній. Але сам він народився вже тоді, коли сім'я Уильямсов початку занепадати, і все життя працював комівояжером із продажу взуття. Мати майбутнього письменника, Эдвина Дейкинс, мала ще більш глибоких генеалогічних корінь, тому що виводила свій родовід від капітана корабля, що перетнув Ла-Манш із військами Вільгельма Завойовника. Коли Уильямсу здійснилося сім років, сім'я переїхала в Сент-Луїс, Міссурі, де пройшли дитинство і юність письменника. У спогадах Уильямса Сент-Луїс пов'язаний з пуританською домашньою атмосферою, жорстокою тиранією батька, якого хлопчик ненавидів, і лагідною тиранією матері. Миссис Эдвина була теперішньою південкою, жила спогадами про минулі роки юності, про вроду й щастя й всупереч всім обставинам почувала себе дамою, аристократкою Старого Півдня. Напівреальна романтична атмосфера, що вона створювала навколо себе, позначилася на формуванні сина: Том виріс поетом і мрійником, досить беззахисним і, на думку його батька, далеким від практичного життя. «У чотирнадцять років, - згадував Уильямс, - я відкрив для себе літературна творчість як спосіб самоти від миру реальності, у якому я почував себе досить незатишно».

В 1929 р. Уильямс надійшов в університет штату Міссурі, де одержав свої перші премії за вірші й прозу. Але через два роки батько забрал його звідти й влаштував на роботу у взуттєву компанію. Для Уильямса це були нестерпні роки. Удень він працював клерком, а потім цілими ночами писав, поринувши в поетичну стихію духу. Подвійне життя, зрештою, привела до важкого нервового розладу. В 1935 р. Уильямса для більше швидкого видужання відправили в Мемфіс до діда, священикові єпископальної церкви. Там окрилений отриманою волею юнак написав свою першу п'єсу «Каїр! Шанхай! Бомбей!» і відкрив для себе творчість А. Чехова, що значною мірою вплинуло на драматургію й оповідання зрілого Уильямса.

В 1936 р. Уильямс знову спробував одержати утворення, надійшовши цього разу у Вашингтонський університет у Сент-Луїсі, де були вперше поставлені його одноактні п'єси. В 1937-1938 р. він завершував навчання в університеті Айови. Саме тоді Уильямс остаточно вирішив присвятити своє життя літературної діяльності. Але щоб заробляти на життя письменницькою роботою, потрібно стати відомим. Уильямс став мандрівним письменником, жив у Чикаго, Сент-Луїсі, Новому Орлеані й Каліфорнії, Нью-Мексико й Нью-Йорку. Працював кельнером, оператором ліфтів, театральним касиром, сценаристом студії MGM у Каліфорнії. В 1939 р. він одержав премію «Group Theatre» на конкурсі молодих драматургів і стипендію Рокфеллера за першу багатоактну п'єсу «Битва ангелів» («Battle of Angels»). Це було початком професійної кар'єри, молодим Уильямсом зацікавилися в «Тиетр гилд» - бостонском театрі, відомому постановками «проблемних п'єс». «Битва ангелів» відкрила в «Тиетр гилд» сезон 1940 р. і випробувала нищівне фіаско. Проте, тим значніше був успіх «Скляного звіринцю» («The Glass Menagerie»), поставленого спочатку в Чикаго, а потім у Нью-Йорку (1945) - спектакль зустріли із замилуванням, він одержав премію нью-йоркських театральних критиків. Із цієї п'єси почалося завоювання драматургом бродвейских театрів

В «Скляному звіринці» виразно проступили провідні теми драматургії Уильямса: самітність людей, їхнє взаємне нерозуміння, прагнення сховатися від жорстокості життя у вигаданому світі, беззахисна вразливість краси. П'єса в певній мері є автобіографічною. Вона побудована на спогадах головного героя Тома Винфилда про покинуту їм матері й сестрі. Уильямс майстерно показує саму атмосферу спогадів - примарної, сповненої ностальгії й поезії. У п'єсі відтворена болісна спроба Тома вирватися з-під влади матері, Аманды Винфилд. Образ Аманды, один з найбільш виразних жіночих образів у творчості Уильямса, персоніфікує тип дами-південки, що поєднує тверезу практичність із силою химерних ілюзій, згубних для її мрійливої доні. Лаура Винфилд схожа на сестру Уильямса - Розу, божевілля якої письменник важко переживав. Лаура виникає перед глядачем у ніжних відблисках її скляного звіринцю, витончені фігурки якого вона увесь час перебирає. У самій Лаурі втілений ідеал беззахисної краси, досить нежиттєздатної в жорстокому світі. Всі троє - Лаура, Аманда й Том - з «породи втікачів», які не приймають того, як улаштований мир, і намагаються втекти від нього. Такими ж самотніми аутсайдерами, жертвами по своїй суті, є й герої інших п'єс Уильямса.

В образах «утікачів» Уильямса виразно помітний вплив літературної традиції американського Півдня, до якої належали В. Фолкнер, Р. П. Воррен і ін. Міф про витончену культуру аристократичного Півдня, що назавжди відійшов з минуле, про назавжди втрачений красі й шляхетності коштує за всім, що відбувається в п'єсах Уильямса. Характерний для «південної школи» мотив «втраченого раю» тут зв'язаний не з історичним минулим рабовласницького Півдня, як, наприклад, у романах Фолкнера, а з індивідуальним минулим героїв, з почуттям провини, обумовленим споконвічною гріховністю людини, його недосконалістю

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы