Трагічна любов Майстра й Маргарити в конфлікті з навколишньою вульгарністю

З тої самої ночі Маргарита довго не бачила того, заради якого хотіла піти від чоловіка, кинувши все; того, заради якого не боялася погубити власне життя. Але ні в ній, ні в ньому не зникало те величезне почуття, що виникло при першій випадковій зустрічі. Майстер, перебуваючи в клініці для душевнохворих, не хотів повідомити Маргариті про себе, боячись заподіяти їй біль, зруйнувати її життя. Вона ж запекло намагалася його розшукати. Їхнє життя було зруйновано всі тим же протиприродним порядком, що не тільки не давали розвиватися мистецтву, але й не давав спокійно жити людям, грубо проникаючи навіть туди, де немає місця політиці. Булгаков не випадково вибрав для роману подібний сюжет.
Він сам чимало випробував у житті. Йому були знайомі бездарні образливі відкликання критиків у газетах, де його ім'я змінювали незаслужено, сам не міг знайти роботу, реалізувати свої можливості.
Але Булгаков не закінчив свій роман розлукою Майстри й Маргарити. У другій його частині любов знаходить вихід із бруду навколишньої дійсності. Але вихід цей був фантастичним, тому що реальний навряд чи був можливий. Без жалю й без страху Маргарита погоджується бути королевою на балі в сатани. На цей крок вона пішла лише заради Майстра, про яке ніколи не переставала думати й про долю якого могла довідатися, тільки виконавши умови Воланда. Будучи відьмою, Маргарита помстилася критику Латунскому, що чимало сделали для того, щоб погубити Майстри. І не тільки Латунский одержав по заслугах у ході розвитку сюжету роману. За свою послугу Маргарита одержала те, про що так довго мріяла. Головні герої були разом. Але навряд чи вони змогли б спокійно жити в атмосфері тодішньої дійсності. Очевидно тому, по фантастичному задумі письменника, вони залишають цей мир, знаходячи спокій в іншому.
Майстер не зміг здобути перемогу. Зробивши його переможцем, Булгаков порушив би закони художньої правди, змінивши своєму почуттю реалізму. Але від фінальних сторінок книги не віє песимізмом. Не забудемо ті погляди, які були бажані уряду. Крім того, серед критиків і письменників у Майстра з'явилися заздрісники, всіма способами прагнучі не допустити визнання нового автора. Ці люди, яким важливіше всього було одержувати матеріальну вигоду зі свого положення в суспільстві, не прагнули й не могли створити що-небудь, що коштує на тім високому художньому рівні, якого досяг Майстер у своєму романі. Їхньої статті виходили одна за іншою, з кожним разом стаючи всі оскорбительнее. Письменник, що втратив надію й ціль своєї дельнейшей літературної діяльності, став почувати поступово все більшу й більшу пригніченість, що вплинуло на його психічний стан. Доведений до розпачу, Майстер знищив свій добуток, що було головною працею його життя. Все це глибоко потрясло Маргариту, що
захоплювалася роботою Майстра й вірила в його величезний талант.
Та обстановка, що вибила Майстра з нормального стану, була помітна скрізь, у різних сферах життя. Досить згадати буфетника “з рибою другої свіжості” і золотими десятками в схованках; Никанора Івановича, голови житлового товариства, що оселило за більші гроші нечисту силу в будинку на Садовій вулиці; конферансьє Бенгальського, обмеженого, недалекого й пихатого; Аркадія Аполлоновича, голови акустичної комісії московських театрів, частенько тайкома від дружини проводившего час із гарненькою акторкою; вдачі, що існують серед населення міста. Вдачі ці яскраво виявилися на поданні, улаштованому Воландом, коли жителі жадібно вистачали гроші, що летять з-під купола, а жінки спустилися на сцену за модними ганчірками, які можна було одержати безкоштовно з рук закордонних фокусників. Дуже близько зштовхнувся Майстер із цими вдачами, коли в нього з'явився друг - Алоизий Могарыч. Ця людина, якій Майстер довіряв і розумом якого він захоплювався, написав на Майстра донос, щоб
ы переселитися в його квартиру. Цього доносу було досить, щоб поламати людині життя. Уночі до Майстра прийшли якісь люди й повели його. Такі випадки в той час минулого не рідкістю.
Михайло Опанасович Булгаков неодноразово звертався до теми - художник і суспільство, що своє найбільш глибоке втілення знайшла в головній книзі письменника. Роман “Майстер і Маргарита”, над яким автор працював протягом дванадцяти років, залишився в його архіві й був уперше опублікований в 1966-1967 роках у журналі “Москва”.
У цій книзі панують щаслива воля творчості й одночасно строгість композиційного, архітектурного задуму. Там править великий бал Сатана, і натхненний Майстер, сучасник Булгакова, пише свій безсмертний роман. Там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поруч метушаться, падлючать, пристосовуються, зрадник ствуют цілком земні громадяни, що населяють Садові й Бронные вулиці 20- 30-х років нашого століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані там воєдино, як у житті, але в тім високому ступені концентрації, що доступна лише казці, поемі. “Майстер і Маргарита” і є лірико-філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про нелюдськість зла, про щиру творчіість, що завжди подоланню нелюдськості, завжди порив до світла й добра.
Головні герої роману - Майстер і Маргарита - живуть в атмосфері якоїсь порожнечі й сірості, з якої обоє шукають вихід. Цим виходом для Майстра стала творчість, а потім для них обох їм стала любов. Це величезне почуття наповнило їхнє життя новим змістом, створило навколо Майстра й Маргарити тільки їхній маленький мир, у якому вони знайшли спокій і щастя. Однак щастя їх було недовгим. Воно тривало лише доти, поки Майстер писав свій роман у маленькому підвалі, куди до нього приходила Маргарита. Перша спроба Майстра опублікувати кінчений роман принесла йому велике розчарування. Ще більше розчарування чекало його після того, як якийсь редактор надрукував великий уривок добутку. Роман про Понтія Пілаті, що володіє моральною й художньою цінністю, був приречений на осуд. Він не міг вписати в те середовище літератури, де вище всього стояв не талант письменника, а його політичні погляди; на землі в Майстра залишився учень, що прозрів Іван Понырев, що був Бездомний; на землі в Майстра залишився рому
н, якому призначена довге життя. Роман Булгакова народжує почуття торжества справедливості й віру в те, що завжди будуть люди, що коштують вище низькості, вульгарності й безвдача ственности, люди, що несуть добро й істину в наш мир. Такі люди вище всього ставлять любов, що володіє величезною й прекрасною силою.
Письменник працював над своїм романом близько 12 років, з 1928 по 1940 рік. У процесі роботи мінявся задум роману, його сюжет, композиція, система образів, назва. Все це свідчить про величезну роботу, проробленої письменником

Булгаков показав у своєму добутку чотири різних мири: землю, тьму, світло й спокій. Ершалаим двадцятих років I століття й Москва двадцятих років XX століття - от земний мир. Герої й часи, у них описані, начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячим, заздрість царюють і в далекі часи, і в сучасної Булгакову Москві. Пороки суспільства оголює Воланд, у якому автор художньо переосмислив образ Сатани

Воланд займає в романі Булгакова значне місце, але ніхто, крім Майстра й Маргарити, не довідається в ньому Сатану. Чому? Справа в тому, що обивателі не допускають існування у світі чогось непоясненого. У зображенні Булгакова Воланд увібрав у себе багато рис різних парфумів зла: Сатани, Вельзевула, Люцифера й інших. Але найбільше Воланд пов'язаний з Мефистофелем Ґете. Обоє вони - "частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо". Але якщо Мефистофель - веселий і зловтішний спокусник, те булгаковський Воланд набагато величніше. Сарказм, а не іронія - от його основна риса. На відміну від Мефистофеля, Воланд дає спокушеним можливість вибрати між добром і злом, дає шанс використовувати свою добру волю. Він бачить всі, мир відкритий йому без рум'яний і гриму. Він висміює, знищує за допомогою своєї звиті все те, що відступилося від добра, изолгалось, розбестилося, морально збідніло, втратило високий ідеал. Із презирливою іронією дивиться Воланд на представників московського міщанства, на всіх цих ділків, заздрісників, злодюжок і хабарників, на це дрібне жулье й сіру обивательщину, які живучі в будь-які часи

Читаючи роман, я звернула увагу на сцену в залі вар'єте, де прекрасно розкрита роль Воланда. Цей зал булгаков-

ский Воланд перетворив у лабораторію по дослідженню людських слабостей. Тут викривається жадібність публіки і її міщанська вульгарність, які особливо проявляються в той момент, коли на здивованих глядачів посипався "грошовий дощ". От як виглядає ця сцена: "Дехто вже плазував у проході, шарячи під кріслами. Багато хто стояли на сидіннях, ловлячи верткі, примхливі папірці". Через гроші люди вже були готові накинутися один на одного. І отут мимоволі кожний з нас згадує слова знаменитої арії Мефистофеля: "Люди гинуть за метал. Сатана там править бал". Таким чином, ще раз можна провести паралель між Мефистофелем і Воландом.

Кульмінаційними в романі Булгакова, безумовно, є ті епізоди, де описується бал Сатани, на який з'явилися отруйники, донощики, зрадники, безумці, розпусники всіх мастей. Ці темні сили, якщо дати їм волю, погублять мир

Усього на три дні з'являється Воланд у Москві зі своєю свитою, але зникає рутину життя, спадає покрив із сірої повсякденності. Мир з'являється перед нами у своїй наготі. Граючи на землі роль бога мести, Воланд карає сьогодення зло й зрідка дарует волю тим, хто досить настрадался.

Роман "Майстер і Маргарита" - неповторний шедевр росіянці й світовій літературі. Перечитуючи цей добуток, кожний з нас зуміє глибше його зрозуміти й багато чого переосмислити. Можна по-різному ставитися до роману, але безперечно одне: він не залишить читача байдужим

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы