Вірш А. С. Пушкіна «Кавказ»

Пушкін Олександр Сергійович - Вірш А. С. Пушкіна «Кавказ»

Вірш А. С. Пушкіна «Кавказ»

Після повернення з посилання А. С. Пушкін жив під постійним спостереженням пануючи й начальника жандармів. Тема волі для поета, що пережив шість років вигнання й переслідувань на Півдні й у Михайлівськім, залишається як і раніше актуальної. В 1828 році Пушкін просив царя про відправлення його на Кавказ, у діючу армію, і одержав відмову. В 1829 році поет самовільно їде на Південь, в Арзрум. Йому хотілося побачити засланих друзів-декабристів. Пушкіну вдалося зустрітися із друзями, але Кавказ наказаний було покинути. У Москві, повернувшись із Арзрума, він написав вірш «Кавказ».

«Кавказ під мною», — так починає поет своя розповідь. Він «у височині», «над снігами», «у краю стромовини». Тільки орел, гордий і вільний птах, ширяє нарівні з поетом. Перед ним відкриваються нескінченні далечіні: «нагие громади» стрімчаків, гірські потоки, «гаї, зелені сіни, де птаха щебечуть, де скакають олені». А внизу, ближче до «веселих долин» гніздяться житла людей, і «злиденний наїзник таїться в ущелину».

З молодим звіром, замкненим у залізній клітці, поет порівнює Терек — могутню й швидку гірську ріку, стиснуту гірською ущелиною. Він «б'ється об берег у ворожнечі марної», переборюючи перешкоди на своєму шляху

Пушкін знову вертається до теми волі, вірніше, до її відсутності для багатьох громадян Росії й скорених народів. У рукописі Пушкіна є відкинуте поетом продовження вірша:

Так буйну вільність Закони тіснять,Так дике плем'я під Владою тужить,Так нині безмовний Кавказ обурюється,Так далекі сили його обтяжують

Образ Тереку — звіра, що рветься на волю із залізної клітки, відбив думи поета про долю народів Кавказу, що жорстоко гнітилися царатом. «Злиденний наїзник», що «таїться в ущелину», — це образ тих, хто пручався насильству, не бажав скоритися царської влади. І поет, що почуває постійну несвободу від опіки влади, солідарний з ними. Тут, на Кавказі, серед вільної й дикої природи, Пушкін особливо гостро почуває природну потребу людини у волі. І воно однаково властиво й гнаному поетові, і гнобленим черкесам. І хоча вірш закінчується сумною картиною биткі об скелі Тереку «у ворожнечі марної», ми почуваємо силу й прагнення до волі цього «молодого звіра». І залишається відчуття, що коли-небудь він розтрощить всі перешкоди на своєму шляху й вирветься з полону

stihotvorenie-a.-s.- pushkina-kavkazстихотворение а. с. пушкіна «кавказ»

Після повернення з посилання А. С. Пушкін жив під постійним спостереженням пануючи й начальника жандармів. Тема волі для поета, що пережив шість років вигнання й переслідувань на Півдні й у Михайлівськім, залишається як і раніше актуальної. В 1828 році Пушкін просив царя про відправлення його на Кавказ, у діючу армію, і одержав відмову. В 1829 році поет самовільно їде на Південь, в Арзрум. Йому хотілося побачити засланих друзів-декабристів. Пушкіну вдалося зустрітися із друзями, але Кавказ наказаний було покинути. У Москві, повернувшись із Арзрума, він написав вірш «Кавказ».

«Кавказ під мною», — так починає поет своя розповідь. Він «у височині», «над снігами», «у краю стромовини». Тільки орел, гордий і вільний птах, ширяє нарівні з поетом. Перед ним відкриваються нескінченні далечіні: «нагие громади» стрімчаків, гірські потоки, «гаї, зелені сіни, де птаха щебечуть, де скакають олені». А внизу, ближче до «веселих долин» гніздяться житла людей, і «злиденний наїзник таїться в ущелину».

З молодим звіром, замкненим у залізній клітці, поет порівнює Терек — могутню й швидку гірську ріку, стиснуту гірською ущелиною. Він «б'ється об берег у ворожнечі марної», переборюючи перешкоди на своєму шляху

Пушкін знову вертається до теми волі, вірніше, до її відсутності для багатьох громадян Росії й скорених народів. У рукописі Пушкіна є відкинуте поетом продовження вірша:

Так буйну вільність Закони тіснять,Так дике плем'я під Владою тужить,Так нині безмовний Кавказ обурюється,Так далекі сили його обтяжують

Образ Тереку — звіра, що рветься на волю із залізної клітки, відбив думи поета про долю народів Кавказу, що жорстоко гнітилися царатом. «Злиденний наїзник», що «таїться в ущелину», — це образ тих, хто пручався насильству, не бажав скоритися царської влади. І поет, що почуває постійну несвободу від опіки влади, солідарний з ними. Тут, на Кавказі, серед вільної й дикої природи, Пушкін особливо гостро почуває природну потребу людини у волі. І воно однаково властиво й гнаному поетові, і гнобленим черкесам. І хоча вірш закінчується сумною картиною биткі об скелі Тереку «у ворожнечі марної», ми почуваємо силу й прагнення до волі цього «молодого звіра». І залишається відчуття, що коли-небудь він розтрощить всі перешкоди на своєму шляху й вирветься з полону

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы