Характеристика образа Іллівни в романі Шолохова «Тихий Дон»

Незабутній образ матері Григорія - Іллівни. Її життя було бідно радостями, багато в ній виявилося важкого й сумного. Згадуючи про це, Іллівна розповідає Наталі: «А мене ідол мій кульгавий змолоду до смерті вбивав, так нізащо ні про що; провини моєї перед ним анітрошки не було. Сам паскудничал, а на мені зло зривав. Прийде, бувало, на зорі, закричу гіркими слізьми, докорю його, ну він і дасть кулакам волю... По місяці вся синя, як залізо, ходила, а вижила ж і дітей вигодувала й з будинку жодного разу не счиналась іти». Перед смертю Іллівна згадує обпалену сонцем серпневий степ, «побачила й себе - молоду, рослу, гарну». «Обвітрені губи її тремтять і посміхаються, коли вона дістає з підвішеної до гарби колиски крихітного смаглявого Гри-Шатку», квапливо дає йому груди, шепотить: «Милий ти мій, синочек! Расхорош ти мій! Вморила тебе з голоду мати...».

Вічна трудівниця, «мудра й мужня баба», з руками, загрубілими від багаторічної роботи, з особою, «суцільно обплутаним павутиною зморшок», Іллівна, незважаючи на суворе життя із чоловіком, що доходив до безпам'ятства у своїй жорстокості, зберегла й через всі прикрості й тяготи пронесла моральну чистоту й природну мудрість, серцеву чуйність і проникливість. У любові до людей, чесності й мужності вона виховувала й своїх дітей. Навіть для Пантелея Прокофьевича Іллівна була більшим моральним авторитетом. Будучи неписьменної, материнським чуттям вона зрозуміла, що Григорій іде не тією дорогою. Проводжаючи сина, хрестячи й цілуючи його, вона напутствует: «Слухом користувалися ми, що ти яких-тс матросів порубав... Господи! Так ти, Гришенька, опам'ятайся! У тебе ить геть, гля, які діти ростуть, і в ентих, загублених тобою, теж, мабуть, дитинки поостались... Ну, як же так можна? В измальстве який ти був ласкавих так бажаний, а зараз так і живеш зі зрушеними бровами; У тебе вуж, дивися-кось, серце як волчиное исделалось... Послухай матюкаю, Гришенька!».

Виняткова проникливість і людяність простої жінки-селянки звеличує її в очах читача. Іллівна сувора до «справжнього супостата», « каз-нителю» Митьке Коршунову. Вона рішуче засуджує Дар'ю за безтурботне життя, за цинічне, нечистоплотне поводження, із бридливістю ставиться до невістки, особливо після вбивства нею Котлярова. Війна, всі частіше навідуючись у мелеховский курінь, зруйнувала сім'ю, надломила й передчасно зостарила Іллівну, змусила неї випробувати занадто багато горя. Втратившись за короткий час найближчих людей, Іллівна жила тепер тільки надіями на повернення «молодшенького». Саме тут і оголюється чуйне й велике в любові до дітей серце трудівниця^-матюкай. Вона щосекунди чекає «Гришеньку», тужачи, дістає його одяг і вішає на видному місці. Їй здається, що від цього він скоріше буде з нею, у рідному будинку. Зовсім уже хвора, вона вийшла один раз на гумно, «довго дивилася в сутінкову степову синь, а потім неголосно, начебто він стояв відразу біля її, покликала: «Гришенька! Родненький мій!» - Помовчала й уже іншим, низьким і глухим голосом сказала: «Кровинушка моя...».

Іллівна - це проста російська селянка, жінка великого серця, кристальної чистоти й зворушливої людяності. Із проникненням у психологію, у складні внутрішні переживання й настрої малює Шолохов образи матерів Бунчука, Кошового, що проносять через все життя всепоглинаючу любов до дітей. Більшим щиросердечним хвилюванням, глибоким ліризмом пронизаний авторський відступ про матерів, що втратили своїх синів у вогні жорстоких битв. «І де-небудь у Московській або Вятской губернії, у якому-небудь загубленому селі великої Радянської Росії мати червоноармійця, одержавши повідомлення про те, що син «загинув у боротьбі з білогвардійщиною за звільнення трудового народу від ярма поміщиків і капіталістів...» - запричитає, заплаче... Горючою тугою одягнеться материнське серце, слізьми спливуть тьмяні очі, і каждодневно, завжди, до смерті буде згадувати того, котрого ніколи носила в утробі, народила в крові й жіночих борошнах, що впав від вражої руки десь у безвісної Донщине...» - говорити так про матір може тільки художник, що вийшов з народу, кревними узами зв'язаний сним.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы