Як Ф. М. Достоєвський відкриває людину в людині

Колекція творів: Як Ф. М. Достоєвський відкриває людину в людині

За Достоєвським давно затвердилася слава писателя-пси-холога, здатного заглянути в такий глиб людської душі, що і сама людина в собі не підозрює або кото-рую людина знати про себе уникає. Однак це невиявлене, підсвідоме надзвичайно важливо: саме глибини созна-ния визначають відносини з людьми, учинки, представле-ния про добро й зло

У романі "Злочин і покарання» майже немає не міняю-щихся, позбавлених духовного шляхи героїв: людина Достоев-Ского постійно відкриває в собі нові щиросердечні й духовні змісти. Навіть така малозначна людина, як Лужин, що озброївся теорією "розумного егоїзму», зненацька для себе приходить до злочину - кподлогу.

Але для задуму роману, звичайно ж, важливіше всього ті від-крития, які робить Розкольників. Відкриття в собствен-ний душі. Він по найглибшому переконанню вбиває бабу-процентщицу, або, як він думає, "тварина тремтячу». Далі Достоєвський дає нам можливість переконатися в тім, що по^-шануй у кожній людині живуть невидимі рятівні сили, які пручаються ідеям власного избранниче-ства й права на насильство

Пронизуючим, хворобливим смутком наповнена сцена в шинку, коли поруч із Мармеладовим ми бачимо Расколиш-Кова, що слухає плутану розповідь підпилого чинов-ника. Розкольників убирає в себе всю нещасну мармела-довскую долю разом з його сухотною дружиною й дочкою Сонею, що живе по "жовтому квитку». Тут же, у трактирі, розкольників зустрічає одного зі своїх переслідувачів - поліцейського чиновника Заметова, що для Раскольни-Кова нехай і незначний, але все-таки представник того миру, на який він так страшно зазіхнув. Тут Раскольниковим раптом опановує азарт розпачливого гравця: він починає опас-ную "гру з вогнем» ("А що якщо я бабусю й Лизавету вбив?..»). Те ж відбувається з Раскольниковим у квартирі процентщици, де він у якімсь гарячковому стані продовжує "катувати долю». Він поддразнивает майстрів, що ремонтують квартиру, а потім і двірників у воріт. Він немов квапить події. Не залишає його це порушення й біля тіла роздавленого конями Мармеладова, після чого він переживає радість від можливості активно творити добро (допомога родині загиблі). Ці перепади передають складність характеру Раскольникова, його особливу емоциональ-ную організацію, своєрідність його психіки. Він, відокремлений від людей своїм злочином, раптом знову як би по-ривается назустріч усьому людському

Зустріч зі Свидригайловим відкриває нове в душі Рас-Кольникова, тому що, слухаючи запевнення про те, що вони "одного поля ягоди», герой почуває, що, сам того бажаючи, дозволив утягнути себе в небезпечну розмову про примар і тим самим став як би мимовільним співучасником цієї таємничої й лиховісної людини. У Раскольникова виникає відчуття, начебто він зізнався у своєму злочині,- адже баба як примара переслідує його, майже так само, як Свидригайлова його покійна дружина Марфа Петрівна

Далеко не виняткова історія Соні Раскольникова глибоко зачіпає: адже саме в ній кореняться відповіді на його питання, що му^-сподіваються. Раскольникова дратує переконанийі-ность Соні в тім, що вона своїми малими засобами, добутими такою страшною ціною, допомагає ближнім. З безтактністю й себелюбністю, властивому егоїстові, він бе-редит рани Сонечки, нещадно нагадуючи й про її падіння, і про те, що Полечку чекає доля самої Соні

У зустрічах зі слідчим Порфирієм Петровичем у силі внутрішнього протистояння співрозмовникові виявляється внутрішня позиція Раскольникова й розкривається теоре-тическая основа його злочину: соціально^-побутові мо-тиви злочини перекриваються мотивами філософськи-мі, як би по-новому висвітлюючи весь страшний шлях, пройдений Раскольниковим. Герой намагається бути стриманий-ним і обережним-мовчазним, але з жахом почуває й не-вільно видає себе, ідучи назустріч бажанням Порфирія Пет-Ровича. Саме в цих діалогах-катуваннях проявляється мученицька й горда натура Раскольникова - людини, до-торий не може дозволити вторгатися у свій внутрішній мир

Однак саме цієї гордої людини й змушує автор упокоритися. Це вже справжнє відкриття. У романі оказива-ется, що смиренність - єдиний притулок для всіх лю-дей - і розумних, і недалеких розумом, і високопоставлених, і находящихся на самих нижніх сходах соціальної лест-ници. Саме смиренність виліковує хворий дух Раскольни-Кова, що відмовився нарешті від ідеї власної виключи-тельности й свого права бути вершителем доль інших людей

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы