Який ми бачимо природу у віршах С. Єсеніна «От вуж вечір. Роса… »; «За темним пасмом перелесиц…»; «Дзвін що дрімав розбудив поля…»?

Єсенін Сергій Олександрович - Якої ми бачимо природу у віршах С. Єсеніна «От вуж вечір. Роса... »; «За темним пасмом перелесиц...»; «Дзвін що дрімав розбудив поля...»?

Який ми бачимо природу у віршах С. Єсеніна «От вуж вечір. Роса... »; «За темним пасмом перелесиц...»; «Дзвін що дрімав розбудив поля...»?

Вірші С. Єсеніна про природу можна замалювати. Він пише: «Від місяця світло великої...» Це світло вириває з темряви дах сільського будинку, берези, які нагадують більші свічки — вони самі як би випромінюють світло, і від цього місячного світла, і від світіння беріз тепло й гарне, «як узимку в грубки». Відчуття затишку підсилює пісня солов'я. Але от ударив дзвін, що дрімав. Його удари понеслися до синіх небес. Єсенін як би олюднює предмети, які описує. Дзвін дрімав, а коли прокинувся — розбудив поля. Сонна земля посміхнулася сонцю. Відганяє сон тиха долина, а дзенькіт дзвона, як голос людини, завмер десь за дорогою. Усе у вірші зримо, у ньому багато звуків, фарб: білий місяць, сині небеса. Якого кольору висхідне сонце — представити неважко. Але швидко пробігає день і от уже хазяїном неба стає місяць. Його Єсенін порівнює з «кучерявим ягненочком», що гуляє в блакитній траві. Місяцю-Ягненочку вздумалось порезвиться: «у затихлому озері з осокою буцаються його роги». Це вірш так і хочеться намалювати на папері. Намалювати хвилювання води, у якій відбиваються береги; далеку стежку, звідки видно, як «вода качає береги». Пливе над берегами черемховий дим, п'янить, і так добре на душі, що забуваєш, хто друг тобі, хто — ворог

v-stihotvoreniyah-s.- vot-uzh-vecher.-rosa...- temnoj-pryadyu-pereleкакой ми бачимо природу у віршах с. єсеніна «от вуж вечер. роса... »; «за темним пасмом перелесиц...»; «дзвін що дрімав розбудив поля...»?

Вірші С. Єсеніна про природу можна замалювати. Він пише: «Від місяця світло великої...» Це світло вириває з темряви дах сільського будинку, берези, які нагадують більші свічки — вони самі як би випромінюють світло, і від цього місячного світла, і від світіння беріз тепло й гарне, «як узимку в грубки». Відчуття затишку підсилює пісня солов'я. Але от ударив дзвін, що дрімав. Його удари понеслися до синіх небес. Єсенін як би олюднює предмети, які описує. Дзвін дрімав, а коли прокинувся — розбудив поля. Сонна земля посміхнулася сонцю. Відганяє сон тиха долина, а дзенькіт дзвона, як голос людини, завмер десь за дорогою. Усе у вірші зримо, у ньому багато звуків, фарб: білий місяць, сині небеса. Якого кольору висхідне сонце — представити неважко. Але швидко пробігає день і от уже хазяїном неба стає місяць. Його Єсенін порівнює з «кучерявим ягненочком», що гуляє в блакитній траві. Місяцю-Ягненочку вздумалось порезвиться: «у затихлому озері з осокою буцаються його роги». Це вірш так і хочеться намалювати на папері. Намалювати хвилювання води, у якій відбиваються береги; далеку стежку, звідки видно, як «вода качає береги». Пливе над берегами черемховий дим, п'янить, і так добре на душі, що забуваєш, хто друг тобі, хто — ворог

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы