Євгеній Онєгін особлива людина

Євгеній Онєгін... Скільки разів я чула ці слова, ще до того, як прочитала роман. У повсякденному житті це ім'я стало вже майже ім'ям загальним

Із самого початку добутку я зрозуміла, що Євгеній Онєгін дуже дивний і, безумовно, особлива людина. Він, звичайно ж, у чомусь походив на людей, що оточували його, мав ті ж захоплення й турботи, що й вони, але й у той же час різко від них відрізнявся. Суспільство, у якому жив Онєгін, що його виховало, робило все заради власного задоволення, за власним бажанням, а Євгеній усе робив машинально, ні в чому не бачив змісту й змушував себе це робити тому, що це модно, престижно.

Онєгін не може пізнати щастя, його душа закрита для теперішніх людських почуттів, а піддана тільки скороминущим, нескінченним і марним захопленням. Для нього, напевно, існує тільки почуття власного достоїнства, незалежності й та гординя, з якої він ставиться до всіх навколишніх його людей. Він не нехтує їх, немає.

Просто Онєгін до всього байдужий, йому все безразлично. Герой роману як би підкоряється суспільству, ні з ким ке сперечається, нікому не суперечить, але в той же час і конфликтует з ним: йому плювати, що про нього подумають. Євгеній начебто жартував зі своїм життям, ніколи не замислювався про завтрашній день. І це йому знову ж ні до чого. Адже кожний його день подібний наступний. Він просто існує, тихо пливе за течією. Моду він ставить перед собою найвищою метою, у ній він бачить майже закон життя

Ця оглядка на думку навколишня, ця залежність від світла позбавляє Онєгіна теперішнього життя, боротьби за щастя; він не може стати самим собою, до всього ставиться поверхово. Євгеній Онєгін навіть іноді не замислюється, що робить: з разючою легкістю переходить від одного заняття кдругому.

Знову ж, випливаючи тій же моді, Євгеній дуже ретельно стежив за собою, був жахливий піжон:

Подібний до вітряної Венери,

Коли, надягши чоловіче вбрання,

Богиня їде вмаскарад.

Прочитавши далі роман Пушкіна, ми довідаємося, що Онєгін познайомився з Тетяною Ларіної й що це знайомство надалі змінило його долю

Онєгін, вихований таким суспільством, звичайно ж, уважає себе дуже мудрим, уже всі що испитали, всі, що побачили в настільки молоді роки й, довідавшись, що юна Тетяна закохалася в нього, постарався наставити неї на шлях щирий, порадив «просто взяти й викинути» з голови ці слабості душі - любов і ніжність

Для нього це було всі так просто. Як і до всього, він і до високих почуттів ставився жартуючи, усього лише граючи в любов. Мені здається, його відношення до любові цілком рассудочно й удавано. Воно побудовано в дусі світського суспільства, головна мета якого - обворожити й звабити, здаватися закоханим, а не бути їм насправді:

Як рано міг він лицемірити.

Таїти надію, ревнувати,

Разуверять, змусити вірити,

Здаватися похмурим, знемагати...

Ні, він не насміхався над почуттями Тани. Він просто обрав сам для себе й добре зіграв роль наставника, старшого друга, повчаючи її «учитися панувати собою». Але в розмові він, може бути по звичці, не удержався й залишив Тане маленьку надію:

Я вас люблю любов'ю брата

И, може бути, ще нежней...

Ці слова знову ж говорять нам про неприхований егоїзм Онєгіна. Він ніколи не замислювався над почуттями інших. У селі Онєгін познайомилося зі своїм сусідом Ленским, напевно, тільки через те, що вмирав з нудьги в цій глухомані. Вони разом проводили час, заїжджали до Ларіним і вже вважалися друзями. Але дружба їх скінчилася трагічно через непорозуміння, що відбулося з вини Євгенія й Ольги - улюбленої Ленского. Онєгін вирішив пожартувати й довести всім, що любові не існує, не усвідомлюючи, що штовхне цим самої свого друга в могилу. Онєгін і Ленский стрілялися на дуелі, що теж була як би грою для Євгенія. Він просто не відчував всієї глибини подій. Тільки потім, коли Євгеній убив людину, вона не почував уже своєї колишньої переваги. Я думаю, саме в цей момент відбувся перелом у його душі. Після цього випадку Євгеній Онєгін відправився в подорож, намагаючись забути й викреслити з пам'яті минуле

Кілька років через Онєгін знову вертається в столицю, уже тепер що дійсно побачила мир. На одному з балів він зустрічає Тетяну. І образ Тани, що все це час жив десь у глибині душі Онєгіна, воскреє в пам'яті. Тетяна була все та ж, але Євгеній уразився, зачудувався й не смог сховати свого замилування нею:

Ужель та сама Тетяна?

Та дівчинка... иль це сон?..

Онєгін закоханий. Нарешті-Те його серце пізнало теперішнє жагуче почуття. Але тепер начебто доля сміється над ним. Таня вже замужня жінка й буде вірна своєму чоловікові до кінця життя. Вона по-справжньому любить Євгенія, але, незважаючи на це, вона піднесла йому урок, що він буде пам'ятати все життя

Коштує Євгеній...

Начебто громом уражений.

У яку буру відчуттів

Тепер він серцем занурений!

Не чи правда, наприкінці роману нам далі стає жаль Євгенія. Але життя дало йому незабутній урок, завдяки якому йому буде далі легше жити, не існувати, а жити!

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы