Три правди в п’єсі М. Горького «На дні»

Горький Максим - Три правди в п'єсі М. Горького «На дні»

Три правди в п'єсі М. Горького «На дні»

Що є істина?
Понтій Пілат

Ніхто не сумнівається в тім, що істина є, але в той же час ніхто не тільки не має істину, але навіть не знає, що це таке. Звідси й питання: «Що є істина?» Але зате правду знають всі, тому що в кожного вона своя

Драма «На дні» дозволяє нам ознайомитися із трьома правдами, із трьома людьми

Першим з'являється перед нами зі своєю правдою колишній хазяїн фарбувальній майстерні, а нині босяк і шапкар Бубнов. Свою правду він вивів з досвіду свого життя: через власність він ледве не став жертвою дружини і її коханця, біг від майна, дружини, суспільства, але нічого більше чистого, чим те, що бачив раніше, так і не знайшов. Його висновок гіркий. Всі люди — мерзотники. Ті, хто виглядає інакше, просто «розфарбували» себе, як Настя, коли йде на промисел. Але, як себе зовні не розфарбовуй, однаково зітреться. Репліки Бубнова як би стирають камуфляжну фарбу із учинків і слів персонажів:

— Здрастуйте, народ чесної!

— Був чесної, так позаминулою весною...

Або (на самому початку із Сатиним):

— У карти грав?

— Грав

— От за це й били

Така правда Бубнова, і спростувати її так важко, що здається це взагалі неможливим

Другим приносить свою правду мандрівник Лука, і в чомусь він згодний з Бубновим: «От живуть столяри, і все мотлох народ...» Але він не позбавляє страждаючих людей надії як на цю, так і на загробне життя. Тільки Лука привів знадвору кинуту всіма жінку, тільки він знайшов для вмираючої Ганни й час, і слово. Лука говорить їй нещадну, хоча й м'якій правді про те, що знайде вона якщо не щастя, то спокій і тишу за гранню життя. І неважливо, що його правда так неотличима від неправди. І що її так важко спростувати. Але чи потрібна правда безнадійному хворому, що доживає свої останні годинники? Чи можна сказати людині, що дні його полічені? Що деякі відпущені йому долею доба він проведе в мученнях? Леву Толстому Лука не сподобався... «Йому не віриш».

Не вірить Луці й Бубнов. Не вірить у правду Луки й Сатин. Він зрозумів у Луці головне: старий брехав з жалості до людей, а в мові простолюду слово «жалувати» просто синонім слова «любити». Мандрівник подіяв на Сатину, «як кислота на брудну монету», очистив від підвальної корости. Він змусив згадати слова, у яких звучить мрія й надія на те, що ще не все кінчено, що це навіть не середина людського шляху. Кінцева правда людства: «Це ти, я, старий, Наполеон, Магомет... в одному!»

Хто ж правий у суперечці про правду?

Суперечка про правду взагалі, по-моєму, безпредметний. Вона дійсно є й у кожного своя. І кожна правда права. Тому й правда. І кожна правда — шлях до істини. Вона теж є, але настільки велика, що ми ніколи не зможемо неї сприйняти. І знайдемо свою частину істини. Свою правду

И в цьому змісті праві всі троє — Бубнов, Лука, Сатин. Такий людина. Такий Людина. А ми які?

v-pese-m.- gorkogo-na-dneтри правди в п'єсі м. гіркого «на дні»" name="title" />Що є істина?
Понтій Пілат

Ніхто не сумнівається в тім, що істина є, але в той же час ніхто не тільки не має істину, але навіть не знає, що це таке. Звідси й питання: «Що є істина?» Але зате правду знають всі, тому що в кожного вона своя

Драма «На дні» дозволяє нам ознайомитися із трьома правдами, із трьома людьми

Першим з'являється перед нами зі своєю правдою колишній хазяїн фарбувальній майстерні, а нині босяк і шапкар Бубнов. Свою правду він вивів з досвіду свого життя: через власність він ледве не став жертвою дружини і її коханця, біг від майна, дружини, суспільства, але нічого більше чистого, чим те, що бачив раніше, так і не знайшов. Його висновок гіркий. Всі люди — мерзотники. Ті, хто виглядає інакше, просто «розфарбували» себе, як Настя, коли йде на промисел. Але, як себе зовні не розфарбовуй, однаково зітреться. Репліки Бубнова як би стирають камуфляжну фарбу із учинків і слів персонажів:

— Здрастуйте, народ чесної!

— Був чесної, так позаминулою весною...

Або (на самому початку із Сатиним):

— У карти грав?

— Грав

— От за це й били

Така правда Бубнова, і спростувати її так важко, що здається це взагалі неможливим

Другим приносить свою правду мандрівник Лука, і в чомусь він згодний з Бубновим: «От живуть столяри, і все мотлох народ...» Але він не позбавляє страждаючих людей надії як на цю, так і на загробне життя. Тільки Лука привів знадвору кинуту всіма жінку, тільки він знайшов для вмираючої Ганни й час, і слово. Лука говорить їй нещадну, хоча й м'якій правді про те, що знайде вона якщо не щастя, то спокій і тишу за гранню життя. І неважливо, що його правда так неотличима від неправди. І що її так важко спростувати. Але чи потрібна правда безнадійному хворому, що доживає свої останні годинники? Чи можна сказати людині, що дні його полічені? Що деякі відпущені йому долею доба він проведе в мученнях? Леву Толстому Лука не сподобався... «Йому не віриш».

Не вірить Луці й Бубнов. Не вірить у правду Луки й Сатин. Він зрозумів у Луці головне: старий брехав з жалості до людей, а в мові простолюду слово «жалувати» просто синонім слова «любити». Мандрівник подіяв на Сатину, «як кислота на брудну монету», очистив від підвальної корости. Він змусив згадати слова, у яких звучить мрія й надія на те, що ще не все кінчено, що це навіть не середина людського шляху. Кінцева правда людства: «Це ти, я, старий, Наполеон, Магомет... в одному!»

Хто ж правий у суперечці про правду?

Суперечка про правду взагалі, по-моєму, безпредметний. Вона дійсно є й у кожного своя. І кожна правда права. Тому й правда. І кожна правда — шлях до істини. Вона теж є, але настільки велика, що ми ніколи не зможемо неї сприйняти. І знайдемо свою частину істини. Свою правду

И в цьому змісті праві всі троє — Бубнов, Лука, Сатин. Такий людина. Такий Людина. А ми які?

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы