Вірш «Пророк» провісник істини

Вірш «Пророк» було написано восени 1826 року. Біблійний пророк насамперед носій правди, непідкупності, справедливості, викривач володарів світу цього, захисник інтересів народу. Пророк Пушкіна виступає як провісник істини: він «дієсловом» повинен «палити серця людей», але він насамперед творець, охоплений натхненням. У Пушкіна пророк несе людям мудрість, знання природи й законів, керуючих всесвіту й людським долям. Пушкіна виражає не тільки своє розуміння покликання поета як викривача пороків суспільства, як учителі життя. Він показав в «Пророку» роль натхнення, що визначає творчість справжнього поета. Цей зміст вірша - народження натхнення - у Пушкіна переданий у біблійній формі. Пушкінський поет - пророк, хоча й знаходить високий божественний дарунок всевідання, не відривається від землі.

Його проникнення в таємниці природи лише результат його натхнення, творчого пізнання. «Пророк» Пушкіна присвячений опису народження поета, знаходженню їм поетичного дарунка, властивого не будь-якому поетові, а лише тому, хто, будучи «млоїмо» «духовної жаждою», здатний перебороти в собі «легкодуху» прихильність до «турбот суєтного світла».

Вірш написаний не від імені автора, а від імені біблійного пророка

  • Духовний жаждою млоїмо,
  • У пустелі похмурої я тягнувся...
  • - так говорить про себе пророк

Автор, по суті, усувається: не він говорить про пророка, а сам пророк розповідає про себе, про нисшедшем на нього натхненні. Тому оповідання його витримане в тім біблійному стилі, яким написана книга пророка Исайи. Користуючись біблійними образами й мотивами, Пушкін зображує творче прозріння поета. Томящийся «духовною спрагою», внутрішньої, ще не усвідомленою потребою творчості, поет «тягнеться» в «пустелі похмурої» у духовній самітності.

Явище серафима знаменує народження того натхнення, що відрізняє пророків і поетів. В «Пророку» передані не тільки біблійна образність і лексика, але й сувора, урочиста інтонація мовлень пророків, скупий біблійний синтаксис коротких речень. Перерахування ознак і властивостей ясновидіння пророка дано в нагнітанні речень, надає біблійну енергію інтонації, гіпнотизує владність лаконічно стислих фраз:

  • Моїх вух торкнувся він,
  • И їх наповнив шум і дзенькіт:
  • И почув я неба содроганье,
  • И горний ангелів поле,
  • И гад морських підводний хід,
  • И дольней лози прозябанье...

Вірш є монологом, чим і мотивований високий, урочистий ораторський стиль. Поет у розумінні Пушкіна - пророк, що цурається думки «юрби», світської «чорни», чиє життя обмежене егоїстичними турботами про матеріальні блага, думки людей, що не розуміють його високих цілей. Поет- пророк піднімається над повсякденним, над розрізненими й зовнішніми фактами життя. Його поетичний погляд, по думці Пушкіна, повинен проникати в глибину явищ, не обмежуючись їхньою поверхнею.

Пушкіна був у повному розумінні слова законним і повновладним спадкоємцем всіх багатств світової поетичної культури. У той же час Пушкін нічого не запозичив механічно, а створювала свою власну, не 394 література схожу на попередню й неможливу в колишніх умовах, неповторно своєрідну художню систему, що здобувала загальнонаціональні характер і значення.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия Школьника – содружество русского слова и литературы